30 травня 2025 року стало днем, який залишиться в серці кожного присутнього на святі Останнього дзвоника в Науковому ліцеї Житомирської політехніки. У цей день кожен мав щастя стати свідком події, що поєднала в собі трепетну урочистість, щирі емоції, гордість за досягнення молоді й передчуття великого майбутнього.
Свято розпочалося з теплих і натхненних слів від ректора Житомирської політехніки – Віктора Валерійовича Євдокимова. Його виступ був не лише привітанням, а й зверненням з глибокою вірою в потенціал молодого покоління. Віктор Валерійович подякував випускникам за наполегливість, учителям – за мудрість, а батькам – за підтримку, підкреслюючи, що ліцей — це лише перша, але надзвичайно важлива сходинка на шляху до великих звершень.
Директорка ліцею, Наталія Василівна Венцель, звертаючись до учнів, зуміла кожним словом торкнутися душі. У її голосі відчувалася материнська турбота, а в очах – гордість і любов. Вона говорила про час, який пролетів, мов мить, про дорослість, що вже кличе, та про важливість зберегти людяність, чесність і жагу до знань у майбутньому.
Окрасою свята став щемливий момент, коли випускники проходили під вишитими рушниками, трепетно піднесеними їхніми батьками. Цей обряд є символом благословення, єдності поколінь, любові до рідної землі та щасливої дороги вперед.
Особливим емоційним акордом стали слова від кураторів випускних груп, таке слово тримала Нелипович Вікторія Віталіївна. Її щира, зворушлива промова стала справжнім зверненням від серця до серця. У її голосі звучало тепло, вдячність і віра в кожного із випускників.
Ніжним і щирим був і подарунок від учителів ліцею – зворушлива пісня, яка стала символом єдності, любові та вдячності. Її слова торкнулися найтонших струн душі, змусивши багатьох присутніх замислитись про найважливіше.
Не менш хвилюючим був і вальс випускників. Кожен рух цього танцю – прощання з дитинством, з ліцейним подвір’ям, з друзями, які стали родиною. У ніжних кроках, щирих усмішках і світлих сльозах читалася ціла історія двох незабутніх років – спільна дорога.
А ще всі присутні за день до свята були свідками створення «капсули часу», до якої випускники помістили свої мрії, спогади та слова для себе у майбутньому. Це не просто символ – це обіцянка самим собі не зрадити свої мрії, повернутися до себе справжніх, навіть через роки.
Неповторну атмосферу свята доповнив художній номер від талановитої групи «Акорд». Їхній виступ вразив глибиною, щирістю та високим емоційним зарядом. Музика, слова, інтонації – усе гармонійно лягло на серце й нагадало, що справжнє мистецтво здатне об’єднати, надихнути й надати сил.
Але, мабуть, найсильнішим символом став сам Останній дзвоник. У руках кожного з випускників він набув особливого значення – дзвін його був ніби прощальним кроком у минуле та водночас кроком у майбутнє. Це був дзвін надії, віри й початку нового шляху.
Не залишилися поза увагою й учні 10 класів, які отримали Похвальні листи за високі досягнення у навчанні. Їхній приклад – це свідчення того, що ліцей живе, розвивається й зростає новими лідерами, новими історіями успіху.
Цей день подарував емоції, які важко передати словами. Він був не просто урочистістю – це була мить, коли час на хвилину зупинився, щоб дати кожному можливість подивитися в очі минулому, подякувати за досвід і з упевненістю зробити крок у завтра.
І якщо в ліцеї є душа, то сьогодні вона говорила через кожен погляд, кожну усмішку, кожен звук дзвоника. І ця душа – жива, світла, натхненна, як і ті юні серця, що вирушають у великий світ.