Сьогодні ми всі розквітли кольорами рідної землі, бо відзначаємо День вишиванки. Це не лише про український одяг, а й про те, як серце кожного з нас б’ється в унісон з душею нашої нації.
Зранку аудиторії наповнилися особливою атмосферою: усюди вишиті сорочки, що передають крізь візерунки історію родин, любов до України, її біль, силу і красу. Учителі, ліцеїсти Житомирської політехніки – усі стали єдиною родиною, об’єднаною гордістю за своє походження, повагою до предків і вірою у перемогу світла над темрявою.
Протягом дня звучали теплі слова про значення вишивки в українській культурі як оберега, символу нескореності, як молитви, вишитої на полотні, проходили щирі розмови про те, чим для нас є Україна, як важливо пам’ятати своє коріння і шанувати кожну ниточку, вплетену в національний код.
Особливим став момент спільного фото у вишиванках – у цю мить ніби зупинився час: погляди, сповнені любові до рідної землі, серця, об’єднані спільною мрією про мир, і барви вишиванок, мов жива історія нашого народу, сплелися в одне незабутнє полотно єдності.
Цьогоріч День вишиванки провели не лише як свято традицій, а як прояв вдячності нашим захисникам, як обіцянку плекати українське, берегти його й примножувати.
Україна живе у кожному з нас. І поки ми одягаємо вишиванку з гордістю — ми непереможні.
Слава Україні! Героям слава!